Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

26 листопада 1998 року Указом Президента України встановлено День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій, який відзначається щорічно в четверту суботу листопада. З того часу бібліотека кожен рік вшановують  жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.
Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.
Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи».
Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?
Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прогодувати свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.
В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики.
Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.
Людей свідомо морили голодом.

Про ці страшні дні розповіли дітям працівники бібліотеки.

    В бібліотеці була оформлена книжково-ілюстративна виставка «Свіча пам’яті»,  яка складалася з розділів: «Сторінками минулого,  «Великі жертви Дніпропетровщини, «Відлуння Голодомору в художній літературі».